У попередній публікації «Коментар психолога» фахівчиня МСК «Дніпро» Інна Попова розповідала про мотивацію, як внутрішній рух — «ВІД» страху чи «ДО» сенсу, сили та життя ☺️
Отож для того, щоб цей рух був стабільний, а не ситуативний, важливо розуміти за якими психологічними законами він формується. Саме це пояснює «Self-Determination Theory» — одна з найбільш досліджених теорій мотивації у сучасній спортивній психології 🤟
💭 «У спорті про мотивацію говорять постійно, але зазвичай у дуже спрощеній логіці: її або «не вистачає», або її треба «підняти». Тренери підвищують голос, додають штрафи, обіцяють бонуси, апелюють до характеру, дисципліни чи сорому — й на якийсь час це справді працює. Спортсмен починає робити те, що від нього хочуть, але проблема в тому, що така мотивація майже завжди нетривала. Вона тримається рівно до того моменту, поки є контроль, страх або зовнішній стимул», — зазначає Інна Попова.
Саме тут у спортивній психології з’являється Self-Determination Theory — одна з найбільш досліджених і практично застосовних теорій мотивації, яка пояснює не «скільки» мотивації у спортсмена, а якої вона якості 😇
SDT виходить з простої, але дуже незручної для авторитарного спорту ідеї: у людини вже є внутрішній потенціал до активності, розвитку та зростання. Мотивацію не потрібно створювати «з нуля» — її можна лише або підтримати, або зламати. Теорія описує, які саме психологічні умови роблять мотивацію стійкою, а які — перетворюють її на короткий спалах із подальшим вигоранням.
У центрі SDT — три базові психологічні потреби:
👉 автономність, компетентність та поєднаність 👈
🔹 Автономність — це не про вседозволеність, а про відчуття, що я є ініціатором власних дій, розумію, навіщо роблю те, що роблю, й маю хоча б мінімальний простір вибору. У спорті автономність зникає там, де є лише накази без пояснень, де ініціатива карається, а помилка прирівнюється до провини. У таких умовах спортсмен може бути слухняним, але не буде внутрішньо вмотивованим.
🔹 Компетентність — це відчуття, що мої дії реально впливають на результат і що я зростаю. Вона руйнується, коли оцінка спортсмена зводиться лише до місць, медалей та цифр, на які він часто не має повного контролю. Коли немає чіткого зворотного зв’язку про прогрес, коли зусилля не помічаються, а помилки не розглядаються як частина навчання, мотивація поступово перетворюється на напругу або безсилля.
🔹 Поєднаність часто недооцінюється у спорті, але саме вона визначає, чи буде людина психологічно витримувати навантаження. Це відчуття безпечного контакту, підтримки, приналежності. Команда або тренерський штаб можуть бути жорсткими, вимогливими і дисциплінованими, але якщо там немає базової людської безпеки, мотивація рано чи пізно почне ламатися зсередини.
SDT також принципово інакше дивиться на саму структуру мотивації. Вона не ділить її на «сильну» та «слабку», а описує спектр — від повної амотивації до внутрішньої мотивації.
Амотивація — це стан, коли людина не бачить сенсу діяти й не вірить, що її зусилля щось змінюють. У спорті це часто виглядає як «вигорання», але по суті це наслідок системного пригнічення всіх трьох базових потреб. У такому стані не працюють ані покарання, ані заохочення 😢
Між амотивацією та внутрішньою мотивацією лежить зовнішня мотивація, яка в SDT має кілька принципово різних форм.
👉 Найпростіша — зовнішня регуляція, коли спортсмен робить щось через страх покарання або заради нагороди. Це може бути ефективно тут і зараз, але така мотивація зникає разом зі стимулом і майже завжди має психологічну ціну.
👉 Трохи глибше — інтроєктована регуляція, коли контроль ніби переходить всередину: людина діє через сором, страх не відповідати очікуванням, бажання довести. Саме тут народжується жорстка самокритика, перфекціонізм і внутрішнє насильство над собою. Це більш тривала форма мотивації, але вона дуже виснажлива.
👉 Далі йде ідентифікована регуляція — коли спортсмен розуміє цінність того, що робить, й приймає це як важливе. Така мотивація значно стабільніша і здоровіша, але все ще може вступати в конфлікт із власними бажаннями.
👉 Найближчою до внутрішньої є інтегрована регуляція — коли зовнішні цінності та вимоги органічно вплітаються у власний світогляд людини. Вона діє вже дуже самостійно, але джерело мотивації все ще лежить поза самим процесом.
👉 І лише внутрішня мотивація — це коли основною причиною дії є задоволення від самого процесу. Саме вона у спорті пов’язана з найвищою стійкістю, довготривалістю кар’єри, меншим ризиком вигорання і кращим використанням потенціалу. Внутрішньо вмотивованого спортсмена не потрібно постійно підштовхувати — він сам шукає спосіб рухатися далі.
💭 «Головний та, можливо, найнеприємніший висновок SDT для спортивних систем полягає в тому, що мотивація спортсменів — це не їхня «особиста проблема» й не питання характеру. Це прямий наслідок того середовища, яке створюють тренери, клуби й вся спортивна культура. Там, де підтримуються автономність, компетентність та поєднаність, мотивація зростає природно. Там, де вони системно придушуються, навіть найталановитіші рано чи пізно ламаються», — зазначає психологиня Інна Попова.
🧩 Ділимося також практикою для тренерів — швидка діагностика середовища. Поставте собі три питання:
1. Де тут автономність спортсмена?
2. Як ми показуємо йому прогрес?
3. Чи безпечно тут помилятися?
Якщо хоча б на одне відповідь «ні» — мотивація буде крихкою 👎
🧩 Вправа для спортсмена: «Чому я це роблю?». Пропонуємо завершити три фрази:
1. Я тренуюся, бо…
2. Якщо прибрати оцінки, медалі й думку тренера, я б…
3. Мені важливо в цьому спорті, тому що…
Це дозволяє побачити реальний тип переважальної мотивації.
Головний висновок SDT для спорту — мотивація не формується наказами, вона виникає там, де середовище не ламає автономність, компетентність та зв’язок 😊
