💭 «У спортивній практиці фразу «У мене пропала мотивація» я чую набагато частіше, ніж реальну оцінку психологічного стану людини й дуже часто за цими словами ховається зовсім не проблема мотивації», — зазначає спортивна психологиня МСК «Дніпро» Інна Попова.
Отож після розмов про внутрішню та зовнішню мотивацію, про «ВІД» і «ДО» важливо зробити ще один крок, бо не кожен спад бажання тренуватися означає, що мотивації стало замало й не кожне зниження результатів вирішується новою ціллю, дисципліною чи додатковим тиском.
У реальності найчастіше виникає справа з двома різними станами:
- втрата мотивації;
- психологічне вигорання.
За словами психологині, зовні вони можуть мати схожий вигляд, але всередині — це зовсім різні процеси й підходи до них мають бути різні.
👉 Вигорання в спорті 👈
Це — не різкий зрив і не «слабкість», а поступовий процес, який формується на фоні хронічного стресу, постійного тиску й недостатнього відновлення. Дуже часто воно виникає саме у відповідальних, дисциплінованих, мотивованих спортсменів, які довго звикають жити й тренуватися «на межі» й не помічати власної втоми.
Спершу все може мати цілком нормальний вигляд — спортсмен тренується, виконує програму й тримає режим, але всередині вже зникає легкість, тренування більше не радують, зростає внутрішня напруга, з’являється відчуття, що все дається через силу. Далі — хронічна втома. Сон перестає відновлювати, вихідні не дають полегшення, емоції стають «приглушеними» й людина ніби функціонує, але без внутрішнього ресурсу. З часом з’являється відчуття зниження власної ефективності. Спортсмен починає сумніватися в собі, знецінює свої досягнення, болісно реагує на помилки. Те, що раніше мотивувало, більше не працює.
На пізніх етапах формується емоційне відчуження від спорту: роздратування, цинізм, бажання дистанціюватися від команди або взагалі припинити кар’єру.
👉 Втрата мотивації 👈
Тут ресурс часто ще є, але він більше не вкладається саме у спорт. Зникає сенс, інтерес, відчуття вибору. Це може бути пов’язано зі зміною ролі, тривалим зовнішнім тиском, конфліктами або тим, що цілі перестали відповідати внутрішнім потребам.
Отож існує дуже проста, але показова різниця у формулюваннях:
- при вигоранні — «я більше не можу»
- при втраті мотивації — «я не розумію, навіщо я це роблю»
Саме тут часто виникає помилка, коли спортсмен у вигоранні, спроби «додатково мотивувати» через тиск, контроль або порівняння тільки поглиблюють виснаження. Це підвищує ризик травм, зривів і психологічних проблем. У таких станах першочергове завдання — знизити хронічний стрес і відновити ресурс, а не повернути результат за будь-яку ціну.
Тепер ділимося від психологині МСК «Дніпро» Інни Попової практикою для самоперевірки.
Умова — відповідати потрібно чесно, як є зараз, а не як «мало б бути».
1️⃣ Після 1–2 днів відпочинку я відчуваю:
— помітне відновлення;
— майже жодних змін.
2️⃣ Думка про тренування викликає:
— небажання саме цього формату або умов;
— внутрішній опір і втому ще до початку.
3️⃣ Моє фонове ставлення до спорту:
— байдужість або нудьга;
— роздратування, відчуження.
4️⃣ Рівень енергії у повсякденному житті:
— сили загалом є;
— сил майже немає.
5️⃣ Основна внутрішня фраза:
— «мені не зрозуміло, навіщо це»;
— «я більше не витримую».
- Як читати відповіді?
Якщо частіше обираєте другі варіанти — це серйозний сигнал вигорання, а не проблеми з мотивацією.
Перші варіанти частіше вказують на втрату мотивації, з якою працюють інакше. Це — не діагноз і не заміна роботи з фахівцем. Це — спосіб вчасно побачити, що проблема не у «слабкій мотивації», а у виснаженні.
Іноді спортсмену потрібна не мотивація, а пауза, відновлення й підтримка. Саме з цього починається зріла та безпечна спортивна психологія.
