Психологиня МСК «Дніпро» Інна Попова в роботі зі спортсменами часто чує схожу фразу: «Я розумію, що боятися помилки безглуздо, але нічого не можу з цим зробити» — і вважає, що це дуже важливий момент, тому що страх помилки у спорті майже ніколи не пов’язаний із логікою.
Йдеться про те, що спортсмен може чудово розуміти: одна помилка нічого не вирішує, вона є частиною гри, і її роблять усі. Але в реальному моменті (під час матчу, старту або важливого епізоду) тіло й психіка реагують так, ніби від цієї помилки залежить значно більше.
«За роки роботи зі спортсменами я переконалася: страх помилки — це не просто емоція, яка “з’явилася” й може так само зникнути. Це — закріплена реакція нервової системи, яка формується поступово й тому рідко минає сама. Коли спортсмен багато разів переживає ситуації, де помилка супроводжується сильним негативним досвідом (різкою критикою, розчаруванням тренера, соромом перед командою або страхом втратити місце в складі), мозок починає створювати дуже стійку асоціацію. Помилка перестає бути просто технічним моментом. Вона починає сприйматися як сигнал небезпеки», — розповідає спортивна психологиня МСК «Дніпро» Інна Попова.
Із її слів, для нервової системи важливо не те, що насправді означає помилка, а те, який досвід із нею пов’язаний. Якщо досвід повторюється — формується проста, але дуже сильна схема: помилка — це загроза.
Тож кожного разу, коли ситуація нагадує попередні невдалі моменти, запускається реакція захисту.
«Саме тому страх помилки часто посилюється у важливих матчах або відповідальних епізодах. У таких ситуаціях мозок автоматично підвищує рівень напруження, увага звужується, рухи стають менш вільними, а внутрішній контроль різко зростає. Спортсмен починає думати про те, що раніше робив автоматично: як поставити ногу? як виконати передачу? як завершити атаку? У цей момент тіло ніби “втрачає природність”, і це часто призводить до нових помилок. Із боку це має вигляд як невпевненість або навіть відсутність характеру. Насправді ж це типова реакція нервової системи в умовах загрози», — стверджує пані Інна.
Ще одна причина, чому страх помилки не зникає сам, — спортсмени намагаються справлятися з ним через примус. Вони намагаються змусити себе не боятися, ігнорують напруження або намагаються «перетерпіти» його під час гри.
Як зазначає психологиня МСК «Дніпро», на короткий час це може працювати, але така стратегія має свою ціну — постійне стримування емоцій та внутрішнього напруження збільшує когнітивне навантаження, прискорює втому й поступово знижує стабільність виступів.
